Старість...

...Старість...Вона підійде до нас раптово, ззаду. Вона прикриє нам очі своїми долонями, і ми не відразу вгадаємо, хто це. Її кроки вже до нас наближаються.

Якщо не вірите-згадайте, якими дорослими здавалися для вас десятикласники, коли ви слухали перший дзвінок. Згадайте, якими старухами для вас здавалися жінки тридцяти років, коли вам купили перші сережки.

Згадайте, як сміялися ви над іншими людьми, що одружилися в п'ятдесят, коли в перший раз йшли на побачення. Душа зовсім не відчуває віку, і тільки дзеркало та люди в транспорті, що говорять вам «Ви», підтверджують мої слова.

Старості не треба боятися. Вона прекрасна не менше, ніж дитинство і юність. Діти знають про це і з ніжністю горнуться до людей похилого віку, як ніби вони посвячені в одну і ту ж таємницю. Люди похилого віку платять малюкам тією ж ніжністю і прихильністю.

Викликані з небуття в буття божественною любов'ю, люди красиві завжди. Світ стане плоским і моторошно зубожіє, якщо ми позбавимо його краси заходу і багряних фарб осіннього лісу. Цим шедеврам природи в світі людей відповідає старість…

                                                                                                Протоієрей Андрій Ткачьов.