Блог Марухняк Ірини Сергіївни , учителя української мови та літератури

А жінка йде, немов іде годинник.
За кроком крок, за усмішкою сум,
за роком рік. Нестримно, безупинно,
як думка, як мелодія, як струм.
А жінка йде. Минає і проходить,
лунає, розливається, бринить.
За нею йдуть планети і народи,
почувши в кроках відгомін століть.
А жінка йде. В руках зітхають квіти,
втомившись без любові й без води.
А жінка йде. Бо так буває в світі,
що жінка йде. Назовсім. Назавжди.

Кольорові негативи