Я бачила людей, які літали.
Їх крил ніхто не бачив, тільки я.
Вони їх у душі своїй ховали,
У кожних крил історія своя.
Одні в душі з'явилися раптово
Під дією високих почуттів.
Або їх проростило тепле слово,
Чи декілька, десяток теплих слів.
Ці люди свої крила не ховають,
Їх видно у їх посмішці, очах...
Поглянеш раз - і ясно, що літають
Окрилені у власних почуттях!
Є люди, що здобули крила важко,
Вони їх не покажуть, не просіть...
В душі у них щебече тихо пташка
І страх, що крила зникнуть в одну мить.
Є люди, які самі свої крила
Зростили, немов квітку із землі.
Повірте, це не кожному під силу.
Ці крила у душі, не на спині.
Є люди, що ніколи не літали
І птахи не співали в їх серцях.
А є такі, які у когось вкрали
Не тільки крила - вогник у очах.
А ще по цьому світу ходять люди,
Що диво у серцях своїх несуть...
Вони посеред темряви і бруду
Незримі крила людям роздають.
***
А я іду і бачу, як літають.
Дивлюсь уважно. В саму глибину.
А люди світяться, підносяться, згасають,
Ховають глибоко незриму таїну...
Вони - світи цікаві й незбагненні.
Вони - птахи із крилами в серцях.
А я глядач на світовій арені,
Мале дитя із запалом в очах.
Дивлюся світ, немов в кіно прем'єру,
Немов виставу, в променях софіт,
Немов листа на клаптику паперу.
Щодня, мов той глядач, дивлюся світ.
А в нім людей - незвіданих, несхожих!
Читаю їх, мов дівчина роман.
А я шукаю крила в перехожих,
І чесно зізнаюся в цьому вам.
© Огнєва Інелла
Немає коментарів:
Дописати коментар