Пишімо Миколаю

 Пишімо Миколаю, хай читає.

Бо вже пора, бо скоро його час.

Поштарку він з дороги виглядає

і думає про діток і про нас.

Пишімо стисло, щоб слова читались.

У кожного з нас є що розказать.

В одних слова з паперу посміхались,

а в інших лиш хотіли сумувать.

Писала бабця про свої провини,

про те, як терпнуть руки уночі.

Про те, як холод тулиться до спини

й просила від майбутнього ключі.

Писав дідусь про світові проблеми,

про владу, про реформи - хай їм грець.

Його вже не цікавили поеми

І він просив порубаних дрівець.

Татусь писав на білому листочку

про свої мрії, про нелегкий час.

Вдягнув для цього вишиту сорочку

і сів на покуті, де був іконостас.

Писала мама і просила миру.

Щоб спокій на планеті панував.

Писала про гріхи, а ще про віру.

А її ангел в руки цілував.

Писала дівчинка про школу, про оцінки.

Хотіла попрости телефон.

Та лиш намалювала дві картинки

й поринула в солодкий, мирний сон.

А ще писав хлопчина і звертався:

"О, Миколаю, не забудь мене.

Я ще малий, ще зовсім не награвся.

Батьків моїх хай горе омине.

Хай буде мама всміхнена, щаслива.

Хай тато на руках мене несе.

І щоб вродила біля хати слива...

Оце, напевно, Миколаю все".

Ми віримо, що Миколай почує.

Ми хочем дива, казки раз у рік.

Так хай добро у кожного ночує.

Так хай щасливим буде чоловік.

Г.Потопляк. 2017.