Відпускаю, тебе відпускаю,
Моє літо, не бабине, ні.
Хай летить воно прямо до раю
Й звідти лагідно гріє мені.
Відпускаю весняні тривоги
За посів, за врожай і жнива.
І цей протяг, що дме з під підлоги.
І струну, що держить тетива.
Хай летить вона, влучить в десятку
Моїх мрій і надій на тепло.
Хай сховається пагін в зернятку,
Щоб весною усе розцвіло.
Відпускаю образи, хай линуть,
В безпритульні, холодні світи.
І печалі у засвітах згинуть.
І можливі роки самоти.
Залишаю, а що залишаю -
Спілу осінь, ожиновий сад.
Балакучу горобчиків зграю
І цей котрий уже листопад.
Почуття, що хвилюють світанки.
Недопите вино, житній хліб.
І ці сонячні, радісні ранки.
І між вишнями юності слід.
І любов, хай вона лиш міцніє.
І турботу, без неї ніяк.
Хай трава щовесни зеленіє,
А весна хай блищить, як мідяк.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар