Найдовша ніч. Рік вже киває п"ятами.
Прийде новий, він буде молодим.
Замекає з маленькими телятами.
Загавкає із песиком рудим.
Із півником води нап"ється зимної.
З теличкою поскаче по дворі.
Торкнеться вікон, гілки горобинної
І будуть в синь летіти снігурі.
І буде сич кричати на бідоську.
І буде місяць плавать в молоці.
Найдовша ніч, згадаю бабу Фроську
І діда Йосипа з коромислом в руці.
Згадую всіх, хто жив, ходив і дихав.
Не спиться, бачу повний кіш грушок.
В садку клопочеться вже згорблена Сусиха -
На ній хустина й синій фартушок.
На Бабі Христі чорна камізелька.
У Антоніни купа діточок.
Я бачу, як ворушиться земелька
Немов душа без білих сорочок.
Я бачу ніч, пронизану громами.
Побиту градом, стриману, не злу.
Я чую голос, рідний голос мами
І бачу жовту квіточку малу.
Це, як в кіно, усе тут чорнобіле.
І ніч триває серій, певно, з п"ять.
Я бачу небо сизе, захмеліле,
З якого дикі голуби летять.
І новий рік вже стукає у двері.
Спасибі, Богу, досі ще живу.
І я малюю сльози на папері,
А вони тихо капають в траву...
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар