ЧОРНОБИЛЬ І ВІЙНА.
Я виросла на граніті, який постійно фонить.
Я виросла в тому світі, де хочеться жить і жить.
Мене виганяв Чорнобиль із хати, де квітла весна.
Мене виганяє сьогодні із рідної хати війна.
Тоді я садила картоплю за коником під плужок.
Тоді я згрібала бадилля і листя сухе із стежок.
Я діток ховала у хату від дощику, від грози.
На радіаційні дороги падали дві сльози.
Було тоді тепло-тепло. Курів за селом пісок.
Тоді північний вітер пронизував до кісток.
Дізналася я про стронцій, про цезій, про ізотоп.
Не бачила їх на полі, не бачив їх мікроскоп.
Жила, виживала. Боялась? Як всі, я була як всі.
Нікуди я не ховалась і ноги мила в росі.
Невидимий зовсім ворог, а скільки було метушні.
А нині видимий ворог, а нині я на війні.
І нові слова вже знаю, я вчу їх під звуки сирен.
У льох своє тіло ховаю й новини ловлю із антен.
Цей ворог нищить і трощить, диявольська в нього суть.
Ці бомби, снаряди ракети будинки й могили рвуть.
Але я саджаю картоплю, я сію свої грядки.
Цвітуть, як у рік Чорнобиля, воєнні мої квітки.
Земля помаленьку гріється від нашої з вами ходи.
Ми випили в цьому світі цистерни тяжкої біди...
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар