Ще лиш початок літа, лиш початок.
Рахую кожен день малих курчаток.
Жену корівку і стрічаю з паші
І думаю щоденно - як там наші.
Як ті сини, що б"ються за країну.
Як ті, що залишили Україну.
Як наші люди без житла й снопочка...
А під ногами плутається квочка.
Нове життя у кожній бадилині.
У вишні ще зеленій, картоплині...
А в Телеграмі відео з Одеси.
І вже містечка й села без адреси.
Бо їх нема. Їх знищили поганці.
Ось і сьогодні били Київ вранці.
Летіло низько, падало жорстоко.
Поцілило у серденько глибоко.
Немає ради. Нерви на прицілі.
Шукаю лік від горя в чистотілі.
У наперстянці, в липі - Бог зна в чому.
Шукаю захисту у погребі старому.
А літо ноги миє у кориті.
А потім сіє борошно у ситі.
Лякається, як я, коли гуркоче,
Бо літо теж живе і жити хоче.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар