Я сію словами землю,
Лікую замерзлі душі,
Отавою тепло стелю,
Я рани гоїти мушу..
Я чай наливаю з м"яти,
І слухаю так до ранку..
Я мушу ..якось писати.
І дути на свіжі ранки.
Хтось любить краї далекі,
Заморські розкішні пляжі,
А в мене в дворі лелека,
І серце..у камуфляжі.
У мене барвінок в"ється,
Та мальви торкають неба,
А серце з солдатом б"ється.
Бо ж рани гоїти,треба..
Я знаю,що це так мало,
Та бачу .що людям треба!
В окопі мене читали.
Аж чули святі у небі!
Якщо моє слово-лікар!
Якщо воскресає душі,
Не лишу перо до віку!
В біді помагати мушу!
Не треба кудись тікати,
Шукати чужого хліба,
А треба,своє тримати,
Насіяно горя ,дрібно..
А я засіваю словом!
І мусить воно вродити!
Зберемо ,рідненькі,знову!
І будемо в мирі жити!
Світлана Дубницька
Немає коментарів:
Дописати коментар