У солов’їне царство внадились ворони,
Сподобався їм гай, дерев масивні крони.
Набудували гнізд і воронят колишуть
Так ніби гай вже їх, свої закони пишуть.
І ухвалили першим такий собі закон:
Що солов’їний щебет принижує ворон!
Та тьохкають про щось не зовсім зрозуміло,
Хай каркають усі, нахабам закортіло.
Здивуєтесь, але знайшлися солов‘ята,
Що каркати навчились ніби воронята.
Навіть вихваляються у новій подобі:
Ми щирі солов‘ї, але воронодзьобі!
Їх пташенята вже не вчили солов‘їну
Та пхали у крило воронячу пір‘їну...
Гай наш! - волають ось загарбники-ворони.
Встановлюють нові для солов‘їв кордони.
Лунає щебет вже завзято-войовниче,
Скликають співуни своє пташине віче.
Чому це стало так? Де зроблено помилку?
І як вдалось крукам створити свою спілку?
Події почались уже тоді зловісні,
Як наступили ви на горло власній пісні! -
Старий пугач промовив як мудрості основу.
Не втратити щоб землю шануйте рідну мову...
Ірина Кривонос «Воронодзьобі»
Немає коментарів:
Дописати коментар