Дзвоники дзвонять...
Дзвонять дзвіночки в небесній кімнаті,
Люди благають про ласку Отця,
І не встигають у книжку писати,
Дзвонять про горе і про хвороби,
Дзвонять про те,що жахає усе!
І споглядає Всевишній з-під лоба,
Сум западає на боже лице...
Він прибігає, де плачуть від болю,
Там де маленькі рахують...життя!
Ручку тримає..-Я поряд з тобою!
Плаче Всевишній,хова почуття..
Гладить стареньких у холоді лютім,
І роздає,все що має в руках,
Притчі читає,щоб горе забути
І хоч на мить забирає їх страх.
Потім біжить він на Схід рятувати.
У камуфляжі спішить на поля!
Ангели чисті у білих халатах,
Стогне від болю вкраїнська земля!
Як же то страшно,дзвоники дзвонять!
Господь втомився..і очі закрив!
Нині у Львові,знову хоронять..
Що я не так в тому світі зробив?!
І похилився Всевишній в зажурі.
Хліба достатньо роздав по землі,
Люди воюють за землі,за мури!
Люди вмирають на клятій війні!
Дзвоники дзвонять,вже Бог і не чує,
Знову напевне душа відліта..
Ні!То дівчатко мале колядує!
Значить земля,ще не вся,пропада!
Хвалить Ісуса і Діву Марію!
Ангела гладить по білім крилі,
Серце дитини -то наша надія!
Йде Коляда по вкраїнській землі!
Світлана Дубницька.
Немає коментарів:
Дописати коментар