Прокинулась
солодко зранку...
Без звичної
втоми і вмить
Крізь запах
незвичний сніданку
Відчула-
щось, ніби, горить!
Із ліжка
умить підвелася,
А погляд
будильник вловив...
Нервово за
нього взялася...
Хтось видно
його відключив!
"Сьогодні
ж нарада! Вже пізно..."
-Мов бджоли,
думки загули...
На кухню із
поглядом грізним
Забігла...
Немовби пройшли
Слони
там...Всі стіни в сметані...
А стіл- від
варення в слідах...
Шматок
оселедця в стакані,
І чай на
новеньких стільцях...
Й посеред розгрому
щаслива
Усміхнена
доня стоїть...
Шматочком
ганчірки квапливо
Щось хоче
від столу відмить...
Найперше,
схотілось кричати!
Емоцій в
душі через край!
"Коли
їй усе це прибрати?"
-Матусю
рідненька, сідай!
Вона аж
завмерла...
-Матусю
Я чула
учора, як ти
Дзвонила
сумна до бабусі...
Казала- не
можеш знайти
Хвилинки,
щоб просто поспати...
Як хочеш
спочинку і я
Зроблю тобі,
мамочко, свято!
Будильник?
Це справа моя...
Пробач...Ти
так сильно втомилась
Начальник не
стане сварить...
Я зранку
йому дозвонилась,
Просила тебе
відпустить...
Казала про
втому і свято,
А він
розсміявся мені!
Казав лиш
тобі передати,
Щоб крила
якійсь на спині
Зрізати
нізащо не стала...
Та я не
збагнула цього...
Я ранок
увесь готувала!
Скуштуєш
сніданку мого?
Матусю, я
поки відмию
Від крему
гарненько стола...
А потім і
снідать накрию!
Ти вчора
сумненька була
І навіть
вечерять не стала...
Сьогодні за
кухаря я!
Ясні оченята
блищали
З під ніг
розтавала земля...
І вже не
хотілось кричати
Спізнилась,не
прийде...нехай !
Та крильця
маленькі рубати
Не стане ...
-Холоне вже
чай,
Матусю,
швиденько збирайся
і йди
куштувати млинець!
Одненький,
щоправда, лиш вдався...
Тонкий і
твердий, мов хлібець...
Вона
посміхнулась крізь втому:
-А хочеш
разом навчимось?
-Зі мною
залишишся вдома?!
Моє
побажання збулось!!!
Просила в
листі Миколая...
Звичайно я
хочу, авжеж!!!
Так довго
так довго чекаю...
-Пробач моя
рідна я теж...
Згадала усі
обіцянки
І пізній
щоденний прихід...
І ранні
від'їзди щоранку,
І тільки
дзвінок на обід....
Робота,папери
і звіти,
А в доньки в
садочку свята...
Забула за
справами жити,
А доня щодня
підроста...
І завтра вже
може не бути
Згорілих
млинців на стільцях...
А крик- для
дитинства отрута,
Міг вогник
ясний у очах
Назавжди
згасить...Пригадала
Рутинні
однакові дні...
А доня
просила так мало...
-Кохана,
пробачиш мені?
І раптом
дзвінок телефону
Начальник...І
голос тремкий:
"Я
прошу, цінуй свою доню...
Сьогодні у
всіх вихідний...
Мені треба
сина забрати
Зі
школи...Давно обіцяв...
Спасибі...-промовив:
за свято
Здається, я
геть заблукав...
Нам всім не
завадить в турботах
У серці
згадають головне...
Життя не у
грошах, роботах...
Мов мить,
повз людей промайне..."
***
Стояла у
дивному стані
Із сміхом
дитячим, чомусь...
Дивилась на
крем на дивані
"Я
жити, рідненька, навчусь..."
ОГНЄВА ІНЕЛЛА
Немає коментарів:
Дописати коментар