Дотик

Я думаю, кохання -це не квіти...
Не місячні прогулянки вночі...
Кохання-це дивитися, як діти
Дрімають в нього тихо на плечі...
Кохання не в красивих подарунках 
І навіть не в закоханих словах... 
Не в пристрасних солодких поцілунках, 
А в сяючих, турботливих очах... 
Кохання у горнятку з теплим чаєм, 
У витримці і вмінні промовчать... 
У тому,що так рідко помічаєм 
І часто забуваємо сказать... 
Любов не у стрункому її стані, 
А в променях на кутиках очей... 
Кохання це не те,що на екрані, 
А глибоко у душах двох людей... 
Любов у суперечках і прощенні, 
У помилках і вмінні пробачать... 
Кохання це не мить одна натхнення, 
Це вічність, що навчає нас чекать... 
Чекати,поки станемо мудріші, 
Бо молодість з роками промайне... 
Та лишиться у серці значно більше... 
Турботливе, сімейне,мовчазне... 
Кохання в сивині на срібних скронях, 
У зморшках і у тихій хрипоті... 
В турботливих натружених долонях, 
Незмінно найтепліших у житті... 
Кохання у розмовах аж до ранку, 
А часто у мовчанні в унісон... 
У наглухо зачинених фіранках, 
Щоб вітер не бентежив її сон... 
У шапці,у пігулках і бульоні... 
В хворобах у проблемах і сльозах... 
Буває, в підвищеному тоні... 
Та завжди в закоханих очах... 
Я знаю, кохання- це не квіти, 
Не довгі зізнання у вірші... 
Це сила назавжди оселити 
Краплинку в собі його душі... 
І навіть, як час втече рікою... 
І старість постукає у дім... 
Не зможе надихатись тобою, 
А ти не зможеш знудитися ним... 
І буде щоранку милуватись 
Тим сріблом,що в скроні упаде... 
Так легко в любові помилятись 
Та знайте,що ваше вас знайде... 
Ви тільки зумійте дочекатись, 
Встояти в спокусах і брехні... 
І серцем насправді закохатись, 
Мов квітка у сонце навесні...

                                               Огнєва Інелла