Скільки того щастя....

Скільки того щастя вміститься в долоні.
Скільки сивих ранків вміститься на скроні.
Скільки того смутку впаде із калини.
Мить лиш від колиски і до домовини.

Всього пару кроків. Зими, весни, літо.
Стигнути б посіяти і зібрати жито.
Перейти дорогу, підійнятись в гори.
Скільки того щастя - повнії комори.

Хто посіє вітер, хто посіє смуту,
Неодмінно мусить пережить спокуту.
Бог не покарає палкою нікого,
А залишить плакать, мучитись самого.

Скільки того щастя - море, торба, жменя.
В грішників постійно порвана кишеня.
На столі пампушки, на порозі біди.
І обходять хату грішників сусіди.

Скільки того щастя - кожен день потроху.
Помогти Ярині, навідать Явдоху.
Поділитись з ближнім крихтою одною.
Жити не тужити з вірою святою.

І не ображати, не красти, не вбити.
І не зазіхати, ближнього любити.
Щастя, коли сонце сходить між горбами...
Щастя, коли котик треться під ногами...
                                  

                                             Галина Потопляк