Ідуть дощі, ідуть Різдвяні зливи.
Вода із неба зимна і жива.
Стоять в зажурі ясени і ниви.
І зеленіє у саду трава.
Туман і мла, а ще вечірня зірка.
А потім знову хмара на весь світ.
Напевно, в небі утворилась дірка,
Бо ллє і ллє і точить землю кріт.
Різдво з дощем. На серці вогко й сиро.
В руках вода і тиша біля скронь.
Змиває дощ священне живе миро
З Його очей і золотих долонь.
Змиває смуток. Світиться віконце.
Вже тітка варить і кутю, і борщ.
Вже пампухи такі ж легкі, як сонце.
І неважливо - сніг іде чи дощ.
Дощі минуть. Минеться й сіра смуга.
І буде мати, батько і дитя.
І дід візьме до рук старого плуга
Й засіє лан, й продовжиться життя.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар