Так хочу щастя, дайте хоч кавальчик.
Відріжте, поділіться - хочу вже.
Вділіть хоч крихту, хоч сухий окрайчик.
Не стану зазіхати на чуже.
Не стану відбирати, просто дайте.
Подякую і в жмені понесу.
Так хочу щастя, лиш не відмовляйте.
Так хочу щастя скуштувать красу.
Просила довго, всі мені давали.
Хто гілку хмелю, хто солодкий мед.
Хтось наливав, а поруч вже співали.
Хтось кутав ноги у шовковий плед.
Давали всі і всі мене жаліли.
Нещасна, просить щастя, то ж візьми.
Усі щасливо й мило гомоніли,
А я сама стояла між людьми.
А я стояла, в жменях так багато.
А на душі... коти її шкребуть.
Не радує чомусь сусідське свято.
І не хмілію, коли інші п"ють.
І не лоскоче, і не гріє душу.
Чуже те щастя, заберіть назад.
Своє знайти, своє пізнати мушу.
Своє солодке, наче лимонад.
Воно біля вікна і на подушці.
Під яблунею в літньому саду.
Воно в поричці і медовій грушці.
Воно із мене робить молоду.
Вчорашнє щастя заховалось в скрині.
А те, що нині, стукає мені
Й дарує квіти, й зорі на калині,
І ранок на рожевому коні.
Візьму його і понесу по долі.
І буду його кутать і плекать.
І треба з"їсти пуд гіркої солі,
Щоб крихту щастя у житті пізнать.
Г.Потопляк. 2019.
Немає коментарів:
Дописати коментар