Вересневий ранок гріє, та не всіх.
І вітри гасають полем довгоногі.
Жити у печалі то великий гріх.
Гріх ігнорувати, кидати каміння.
Кривдити старого, голодом морить.
Гріх не сіять в землю навесні насіння,
І не дотерпіти, і недолюбить.
І коли несила, коли слабне воля
Треба не жалітись, марно не страждать.
Треба не волати - доля, це все доля,
А хоч раз без зиску серцем покохать.
Словом приголубить, жестом обійняти.
Падають каштани, осені плоди.
Треба не забути - вас чекає мати.
Може їй потрібна ложечка води.
Треба, завжди треба. Час такий тривожний.
Осінь - це не вирок, вітер - не біда.
Молиться на сонце сонях переможний
Ранком воскресає рута молода.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар