Летить сніжок, як тополиний пух.
Як з молочаю білі парасольки.
Летить сніжок на материн фартух
І на стручки порожні від квасольки.
На листя перепріле, на траву.
На кошики сухі чортополоху.
На тишу бездоганну, лісову.
Летить сніжок і розтає потроху.
Вкриває сад, відбілює думки.
Тримається за комір і за вії.
І скапує з гарячої руки.
Й стікаї у глибокі чорториї.
Летить, летить... Вже біло, як в маю.
Уже немає на землі просвіту.
А я стою, під снігом я стою,
Під шапкою калинового цвіту.
А я шукаю, де дорога в рай.
Де двері в хату батьківської ласки.
А сніг летить, як пух, як молочай
І я стою у атмосфері казки.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар