Дощі такі, аж небо на розлив...
Сезон казок, пасовищ, консервацій.
Так мало слів, так мало справжніх слів
І так багато фальші та овацій...
Виходжу в сад, такий зчужілий сад.
Тут був Едем у первороднім згустку,
І хтось із Богом бився об заклад
Усе і вся перетворити в пустку...
Ці кропивИ, городи, бузина...
Десь там світів захекана гонитва,
Тут множини одвічна однина,
І що не подих - кожен, як молитва...
У цих краях ти сам собі святий,
Як чистотіл одразу за порогом,
Цей срібний день, цей вечір золотий...
Аби про Бога говорити з Богом
Не треба слів... Таки не треба слів...
Тут небо в небо вікнами відкрите...
А повний місяць, білий, як налив...
Ну з ким, крім Бога, ще б поговорити?..
Немає коментарів:
Дописати коментар