Ця беззахисність, ця незахищеність.
Кожен день нас ракетами знищують.
І випалюють вікна і двері.
Гинуть люди в прямому етері.
Все до крихти, до цурки, до йоти
Нищать від середи до суботи.
Від неділі і далі, і далі
Тисне ворог на смерті педалі.
І квартири у нас вже без стін.
І по жертвах лунає дзвін.
Ми в тилу, але гинемо, гинемо
І до Бога небесного линемо.
Ми ось тут. Ми живемо між кулями.
Наше полечко вкрилося гулями.
Наша нивонька палахкотить,
А ми будемо! будемо жить!
Бо курчатка малі, бо телятка.
На землі і відерце і сапка.
І город - це ж Венеція наша.
І роботи в нас повная чаша.
Ми не лишимо нашу роботу
Гнати в шию забродську сволоту.
Волю й силу зберемо в кулак.
Тільки тут наше все, тільки так.
І хоч плаче душа день при дні,
Та вже сохне зерно на рядні.
Та вже в пір"ї курчатко рябе.
Та вже курочка грядку гребе.
І ось ця непідробна блакить
Каже зверху - потрібно нам жить.
І долати усю чорноту.
Боронити земельку святу.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар