Так час минає. День при дні
Тривожно й боязно мені.
Жіноче серце прагне миру,
Та бачить лиш безодню виру.
Ракетні обстріли повсюди
І гинуть, гинуть наші люди.
Будинки, як підкови, гнуться
І долі на всі боки рвуться.
Так дні минають. Літо мчить.
Пшеничка у валках лежить.
Місцями попіл на полях
І сивий дим на рушниках.
Місцями міни, ями чорні.
І вирви у садах потворні.
І зброя, ця пекельна зброя
Життя забрала у героя.
Але продовжують живі
Шукати яблука в траві.
Ходити в поле, гребти сіно.
Колоти дрова, гнути спину.
Від цього жаху, від війни
Завмерли верби й ясени.
Схилили голови смереки.
Шукають прихистку лелеки.
Так дні проходять. Знов світає.
В дівчаток молодість минає.
У хлопців тіло в камуфляжі,
А села і міста у сажі.
Спекотний день і темна нічка.
Життя згорає наче свічка.
Як мить одна ціла епоха
І стогне тітонька Явдоха...
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар