Жену тумани, геть жену тумани.
Ідіть від мене, дайте відпочить.
Так хочу весен, весен полум"яних.
Так хочу ще у радості пожить.
Ловить дощі у парасольку долі.
Тримати вітер буйний на шнурку.
Ховатись попід верби сивочолі
І слухать пташку в лузі говірку.
Ще хочу випить, скуштувать, відчути,
Як лан шумить, як хвиля в ноги б"є.
Дай Боже щоб нічого не забути,
Бо все, що поруч, все воно моє.
І ця дорога, і ця стежка вузька.
І цей паркан, і хатнисько старе.
Колись давно жила там баба Рузька -
Вона вже в небі пір"ячко дере.
А біля неї всі мої сусіди.
Такі хороші, вічномолоді.
А нині біля мене одні біди
І кола смутку ринуть по воді.
І ці дими, ці кволі перебіжки,
І цей туман жену одно й жену.
І мої ниви, землі і обніжки -
Усі відчули на собі війну.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар