Серпневий день помалу добігає.
Стареньке літо, кашляє, кульгає.
Втрачає апетит, щось певно чує
І у копиці осоки ночує.
Стареньке літо хоче всім довести,
Що може ще вінки у лузі плести,
Тримати косу, лізти по драбині,
Та вже листочки жовкнуть на калині.
І хоч пече, нестерпно ще пече,
Та вже сльоза чомусь тече й тече.
Це плачуть роси вранішні, досвітні,
Це плачуть птахи в небі перелітні.
І літо вже заходить за межу,
В реальність відсторонену й чужу.
І осінь молода заходить в двір.
Якби ж та осінь принесла нам мир...
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар