Мені Україна весь світ подарила.
Всі ріки Полісся, всі гори Карпат.
Вона мої руки, вона мої крила.
Вона мені мати, сестриця і брат.
Люблю її роси, які, як ті хвилі,
Біжать по траві - не спіймать, не спинить.
Люблю її весни такі сизокрилі.
І осінь багряну й небесну блакить.
Пригадую літа колишні убори.
Легкі сорочини, брилі, хусточки.
Пригадую давні шкільні коридори.
І галас у класі і сині стрічки.
Вже стільки забула, що й не пригадаю.
Вже стільки спливло, ціле море подій.
Все менше сміюся, все менше співаю.
Вже осінь вмостилась на сливці моїй.
Але Україна - земля і твердиня,
Опора й опіка і мій оберіг.
Це тітка Явдоха, це баба Мариня.
Це вітер, це дощ, а в зимі білий сніг.
І де б не була, я сюди повертаюсь.
Де кладка на річці, де сонях в брилі.
Я з кожною квіткою ніжно вітаюсь.
Бо це Україна, це рай на землі.
Г.Потопляк.
Немає коментарів:
Дописати коментар